Крім проблем з квартирами, паливом, їжею, одягом перед міськими мешканцями постала проблема пересування містом. Перебої з електропостачанням спричинили нерегулярний рух трамваїв. Візники збільшили плату за проїзд, мотивуючи це зростанням своїх власних видатків, зокрема подорожчан­ням вівса, через що стало дорого утримувати коней. У цьому випадку не допомогло введення міською владою такси на проїзд.
Під час війни прагнення Російської імперії перемогти за будь-яку ціну вступає у протиріччя з метою кожного конкретного громадянина вижити, тобто вціліти на фронті, забезпечити себе і свою родину їжею, паливом, житлом та одягом. На початку війни ця суперечність була замаскована хвилею патріотизму та грошовими вливаннями на потреби солдатів та їхніх сімей. Фінансування велося з різних дже­рел, з роз’єднаних фондів, які наввипередки надавали кошти. Приватна бла­годійність, що перші два-три місяці активно підтримувала нужденних у боротьбі зі злиднями, вже на кінець 1914 р. значно зменшила свої видатки. З середини 1915 р. у більшості фондів вичерпалися джерела фінансування. В місцевій пресі друкуються оголошення на кшталт: „Жертвуйте воїнам діючої армії тютюн, папіроси, сірники і т. п. На Миколаївському проспекті встановлені скриньки для збору”.
Згідно з циркуляром від 18 лютого 1915 р. заборонялося розмовляти по телефону німецькою, угорською та турецькою мовами. Цікаво, що поліцмейстером Вінниці Мончинським до заборо­нених у місті та повіті мов було додано і єврейську мову (ідиш) — таким чином місцеві власті, як це нерідко буває, намагалися перевершити центральні. Телефоністок зобов’язали не допускати розмов цими мовами, а про порушників повідомляти. Газети, провокуючи поширення серед публіки шпіономанії, неодноразово нагадували, наскільки досконало володіють німці мистецтвом шпіонажу.
Преса застерігала мешканців і про розповсюдження різного роду шахрайств, зокрема, так званого прожектерства, що розквітло на природному людському ба­жанні швидко розбагатіти. Шахраї розсилали обивателям листи, в яких пропону­вали стати компаньйоном, або вкласти гроші в “надзвичайно вигідну справу”, яка швидко принесе мало не мільйонний прибуток. Наприклад, автор замітки у газеті “Юго-Западный край” від 26 лютого 1915 р. отримав запрошення стати співви­давцем курортної газети, співорендарем нафтоносних свердловин, членом акціонерного товариства, що займалося влаштуванням санаторію на пароплаві та ряд інших подібних пропозицій.