Крім проблем з квартирами, паливом, їжею, одягом перед міськими мешканцями постала проблема пересування містом. Перебої з електропостачанням спричинили нерегулярний рух трамваїв. Візники збільшили плату за проїзд, мотивуючи це зростанням своїх власних видатків, зокрема подорожчанням вівса, через що стало дорого утримувати коней. У цьому випадку не допомогло введення міською владою такси на проїзд.
Під час війни прагнення Російської імперії перемогти за будь-яку ціну вступає у протиріччя з метою кожного конкретного громадянина вижити, тобто вціліти на фронті, забезпечити себе і свою родину їжею, паливом, житлом та одягом. На початку війни ця суперечність була замаскована хвилею патріотизму та грошовими вливаннями на потреби солдатів та їхніх сімей. Фінансування велося з різних джерел, з роз’єднаних фондів, які наввипередки надавали кошти. Приватна благодійність, що перші два-три місяці активно підтримувала нужденних у боротьбі зі злиднями, вже на кінець 1914 р. значно зменшила свої видатки. З середини 1915 р. у більшості фондів вичерпалися джерела фінансування. В місцевій пресі друкуються оголошення на кшталт: „Жертвуйте воїнам діючої армії тютюн, папіроси, сірники і т. п. На Миколаївському проспекті встановлені скриньки для збору”.
Згідно з циркуляром від 18 лютого 1915 р. заборонялося розмовляти по телефону німецькою, угорською та турецькою мовами. Цікаво, що поліцмейстером Вінниці Мончинським до заборонених у місті та повіті мов було додано і єврейську мову (ідиш) — таким чином місцеві власті, як це нерідко буває, намагалися перевершити центральні. Телефоністок зобов’язали не допускати розмов цими мовами, а про порушників повідомляти. Газети, провокуючи поширення серед публіки шпіономанії, неодноразово нагадували, наскільки досконало володіють німці мистецтвом шпіонажу.
Преса застерігала мешканців і про розповсюдження різного роду шахрайств, зокрема, так званого прожектерства, що розквітло на природному людському бажанні швидко розбагатіти. Шахраї розсилали обивателям листи, в яких пропонували стати компаньйоном, або вкласти гроші в “надзвичайно вигідну справу”, яка швидко принесе мало не мільйонний прибуток. Наприклад, автор замітки у газеті “Юго-Западный край” від 26 лютого 1915 р. отримав запрошення стати співвидавцем курортної газети, співорендарем нафтоносних свердловин, членом акціонерного товариства, що займалося влаштуванням санаторію на пароплаві та ряд інших подібних пропозицій.
Проблеми транспорту, благочинності та шпіономанії


« 8 травня 1916 р. Микола ІІ відвідав Вінницю ← → Житлові проблеми »