При польському клубі з осені 1913 р. створився аматорський театральний гурток, що не мав дозволу на існування, виданого владою, і тому залишився нелегальним.
Польський клуб постійно відвідували освічені поляки міста, часто наїжджали також землевласники та орендатори з навколишніх маєтків. Філер розповідає, що великим впливом користувався у клубі законовчитель ксьондз Ян Левинський. Особливу увагу викликали кілька офіцерів 19-ої артилерійської бригади царської армії, що також відвідували клуб.
Наступним місцем згромадження польської інтелігенції Вінниці таємний агент називає “Римсько-католицьке благодійне товариство”, яке деякий час існувало офіційно і знаходилося в прикостельному будинку, потім було зліквідоване і з того часу існувало нелегально. Керівником товариства філер називає ксьондза Я. Левинського. Згідно з інформацією „Туриста”, що не мав доступу до ксьондза, разом з ним справами нелегального римсько-католицького благодійного товариства займалися граф Грохольський та лікар Топчевський.
Повз увагу філера не пройшло також існування нелегального гуртка серед учнів старших класів реального та комерційного училищ, який називався іменем Конарського. Діяльність цього гуртка була відбита в донесеннях інших таємних агентів жандармерії. Метою гуртка, за словами донесення, було:”виховувати молоде покоління в чисто польському національному дусі…” Таємний агент “Турист” повідомляв, що діяльність гуртка призводить до випадків пасивного опору існуючому режиму. Він розповідав, що під час офіційного благодійного вечора на користь учнів комерційного училища, який проходив у приміщенні Вінницької міської управи, мав виступати хор учнів. Але позаяк треба було обов’язково співати царський гімн “Боже, царя храни”, то учні-поляки відмовилися співати, і виступ хору відмінили. Згідно з більш пізнім донесенням, гурток ім. Конарського добровільно припинив своє існування за ініціативи ксьондза Левинського в зв’язку з початком Першої світової війни.
Напередодні Першої світової війни серед польського товариства існували певні проавстрійські симпатії. Однак до жодних активних дій у польському середовищі готові не були, що виключало можливість будь-якого польського повстання в краї. Наступні події під час війни, відсутність дій з боку поляків під час короткотривалої австрійської окупації частини Поділля підтверджують тезу про політичну пасивність місцевого польського населення у відповідний період.
Діяльність польських гуртків та зібрань 1913 Вінниці

