Дерев’яно-земляні укріплення — городні на мисі Вєшні-Вишеньки, за попередніми висновками археологів, були лише відновлені в XIV ст.; оскільки прилеглого житлового посаду не було виявлено, це замчище експедиція ідентифікувала як можливий південний форпост Вінниці. Треба додати, що до поселенської системи Вінниці входили й приміські села, наприклад, появу Сабарова віднесено теж до ХІІІ ст. (В. Отамановський), а також велика територія міського господарства — ріллі та лісів. При цьому виявлені експедицією раніше на Замковій горі глиняно-каркасні житла, щільно поставлені, з характерними печами та знахідками, прямо свідчили про забудову з ХІІІ ст. і додали підстав розуміти згадування міста «Вєнічя» в «Списку міст руських» серед міст Поля як імовірну спадщину княжих часів. На жаль, складно довести вірогідність домонгольських фортифікацій і особливо сталість розвитку Вінниці як міста з тих часів, адже дослідникам не ступити на древній град, що мав бути поруч — там, де вже на початку XVI ст. спорудив замок Костянтин Острозький, — немає можливості дослідити скелю, знищену каменярнею наприкінці ХІХ ст.