Тилове розташування міста під час брацлавсько-угорсько-польського походу 1354 р.

Сталому розвиткові «города Вєніци», одного з містобудівних спадкоємців русько-половецького Поля, посприяло тилове розташування міста, важливе під час брацлавсько-угорсько-польського походу 1354 р., після якого посилилася автономізація проугорської Браславії від Орди (сер. XIV ст. — регіон Поле «Списку міст руських» або Браславія й Поле Хроніки Маттео Віллані1) і постали отаманські адміністративні центри, насамперед в такому стратегічному тиловому осередку, як Вєніца (отамани Подолля русько-литовських літописів).
Наведені особливості генези Вінниці, одного з руських «міст на Полі», спонукають до таких вірогідних пояснень декількох нашарувань згарищ та відбудов ХІІІ-XIV століть, виявлених археологами на вінницькій Замковій горі (точніше, на її напольно-посадській ділянці, що залишилася після каменярні ХІХ ст. і будівництва староміського мосту ХХ ст.): загибель «града Вєніча» середини ХІІІ ст., нове заселення на рубежі треченто, потім — під час приєднання до антиординського походу 1354 р. польських союзників — укріплення побозьких тилів «королем Браславії», тактично необхідне (на думку Я. Дашкевича, який аргументовано називає керівником цих заходів Дмитра), а також подальші події литовської експансії з каральною експедицією Вітовта Кейстутовича включно.
Таким чином, містобудівна еволюція Вінниці, яку репрезентують насамперед явища територіальної поліцентричності й давньоруське дерев’яне зодчество, відзначається поступальністю вже пізнього середньовіччя, в умовах формування української традиції й отаманського устрою1. XIV століття стало добою своєрідного відродження Браславії та співпало з початком європейського Ренесансу в країнах, політично пов’язаних тоді з нашим краєм, — Угорщині й Польщі, потім у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському.

,

---

Сподобалась стаття чи сайт? Скористаєтесь кнопками що тут нижче:

---

  ←     →