Статути цехів

Від часу приєднання Правобережної України до Росії (1793) до 1840 р. внутрішні цивільні правовідносини у краї залишалися старими, успадкованими ще від польських та литовських часів. Зокрема на теренах колишніх Брацлавського, Волинського та Київського воєводств продовжував діяти Литовський Статут, а в привілейованих містах, головним чином державних, — Маґдебурзьке право. Відповідно й вінницькі цехи, попри схвалення царським указом у 1799 р. загальноімперського “Статуту цехів”, керувалися у своїй діяльності старими цеховими статутами, наданими їм вінницькими старостами ще у ХVІІІ ст., а можливо, й раніше. На жаль, досі жодному з дослідників не вдалося відшукати бодай один такий статут. Ймовірно, що всі вони загинули разом з міськими привілеями в каміні старости Калиновського. У 1840 р. ситуація кардинально змінилася: на Правобережну Україну поширено дію загальноімперського цивільного законодавства. Для цеховиків це означало відміну старих статутів й запровадження “Статуту цехів” 1799 р. В реальному житті, за словами найбільшого українського дослідника цехового устрою П. Клименка, це означало таке: якщо майстерня класичної цехової системи була культурно-освітня й технічно-економічна установа, то майстерня “Статуту цехів” – виключно промислове підприємство, що дає його власникові економічну вигоду від фізичної праці не “машинами”, а ручним приладдям; “Статут цехів” засновував організацію не на принципі добровільного єднання й порозуміння самих майстрів, а на принципі бюрократично-урядової підлеглості зверхнім наказам. Цехові виборні органи — альтермани (замість попередніх цехмистрів, цехових старшин), цехова управа, що стоїть над усіма цехами, є урядово-бюрократичні установи. Управа реєструє склад цехів і керує всіма справами цеху; цехова сходка відіграє роль цілком пасивну, виконавчо-службову. Організація ремісничої праці перебуває в компетенції управи цехів. Вона регламентує і судить усі стосунки між майстрами, підмайстрами та учнями, сама приймає майстрів, стежить за їх роботою, опікується сиротами. Вона встановлює заробітну плату, судить недолітків-членів цеху і має засуджувати їх до кари різками за низку злочинів: крадіж, марнотратство, пияцтво, самовільну відлучку, нешанобливе ставлення до майстра або члена його родини, лінощі тощо.
Майстрові дозволяється мати учнів, скільки він хоче, і заявляє про них маклерові, а не цехові. Статут запроваджує місячну пробу учня, після якої майстер може його відпустити. Підмайстер має право самостійно працювати. Таким чином правничо-організаційна різниця між майстром і підмайстром знищується, лишається тільки економічна. Кожен підмайстер, що може заснувати майстерню, робиться майстром. Ремісники поділяються на дві основні групи: наймачів-майстрів і наймитів-підмайстрів та учнів.

,

---

Сподобалась стаття чи сайт? Скористаєтесь кнопками що тут нижче:

---

  ←     →