Реальна (державна) влада знаходилася в руках поліцеймейстера (він же — городничий), в розпорядженні якого перебувала команда поліцейських, і без погодження з яким у місті взагалі нічого не могло відбутися на офіційному рівні. На посаду городничого призначалися здебільшого військові офіцери, за етнічним походженням росіяни або німці. На 1796 – 1797 рр. городничим у Вінниці був Степан Лопухін, щоправда, іменувався він не вінницьким, а брацлавським, у квітні 1798 р. – Йосип Станкер, у 1805 – Сухов, у 1805 – 1807 – колезький асесор Тізенґаузен, у 1807 – надвірний радник Вейс, у 1810 – пристав Нешкович.
У грудні 1796 р. відповідно до указу генерал-губернатора Т. І. Тутолміна Вінницю розділено на три квартали з метою кращого нагляду поліційними чинами за порядком. Квартальними наглядачами призначено поручика Івана Кроневича, підпоручика Гната Стрельського та прапорщика Григорія Бєляєва. Квартали стали попередниками майбутнього поділу міста на три частини.