Реальна (державна) влада знаходилася в руках поліцеймейстера (він же — городничий), в розпорядженні якого перебувала команда поліцейських, і без погодження з яким у місті взагалі нічого не могло відбутися на офіційному рівні. На посаду городничого призначалися здебільшого військові офіцери, за етнічним походженням росіяни або німці. На 1796 – 1797 рр. городничим у Вінниці був Степан Лопухін, щоправда, іменувався він не вінницьким, а брацлавським, у квітні 1798 р. – Йосип Станкер, у 1805 – Сухов, у 1805 – 1807 – колезький асесор Тізенґаузен, у 1807 – надвірний радник Вейс, у 1810 – пристав Нешкович.
У грудні 1796 р. відповідно до указу генерал-губернатора Т. І. Тутолміна Вінницю розділено на три квартали з метою кращого нагляду поліційними чинами за порядком. Квартальними наглядачами призначено поручика Івана Кроневича, підпоручика Гната Стрельського та прапорщика Григорія Бєляєва. Квартали стали попередниками майбутнього поділу міста на три частини.
Вінницькі поліцмейстери


« "Постійну" повинність міщан та рекрутська повиннісь ← → Вибори нового складу магістрату »